У Калинополі вшанували 105-ту річницю загибелі отамана Семена Гризла
Сьогодні в селищі Калинопіль відбувся захід з нагоди 105-ї річниці від дня загибелі кошового отамана Вільного козацтва Звенигородського повіту, генерального осавула Вільного козацтва (з 3 жовтня 1917 року) та повстанського отамана Семена Гризла.
У заході взяли участь селищний голова Володимир Коваленко, керуюча справами виконавчого комітету Олена Поліщук, працівники селищної ради, вчителі та учні Калинопільського ліцею №1.
Звертаючись до присутніх, селищний голова наголосив на важливості постаті Семена Гризла в історії України, закликав пам’ятати патріотів — борців за волю й свободу рідної Батьківщини. Також підкреслив, що й сьогодні українські воїни відстоюють найважливіші для кожного українця цінності — свободу та незалежність держави, право бути господарями на своїй землі.
Учасники заходу поклали квіти до пам’ятного знака Семену Гризлу та хвилиною мовчання вшанували пам’ять видатного земляка й усіх, хто віддав своє життя за Україну, її незалежність і територіальну цілісність.
Захід став важливим нагадуванням про героїчні сторінки історії України, які надихають сучасне покоління на подальшу боротьбу за незалежність і суверенітет нашої держави.
Довідково
Семен Гризло народився 15 лютого 1885 року в містечку Калниболото Звенигородського повіту Київської губернії (нині — селище Калинопіль). Працював писарем, учителем сільської школи, служив на Чорноморському флоті. Брав участь у повстанні на панцернику «Потьомкін», за що був засланий до Сибіру.
На початку 1917 року повернувся на Батьківщину. Був членом Української партії соціалістів-революціонерів. Один із перших організаторів Вільного козацтва, отаман Калниболотського куреня Вільного козацтва (березень 1917 року).
У квітні 1917 року на Першому з’їзді Вільного козацтва Звенигородського повіту його обрано кошовим Звенигородського коша. На з’їзді Вільного козацтва, що відбувся 3 жовтня 1917 року в місті Чигирин, Семена Гризла обрано Генеральним осавулом Вільного козацтва. Також він став отаманом Звенигородського коша Вільного козацтва.
Наприкінці 1917 — на початку 1918 років під його проводом перебувало до 20 тисяч козаків. Він узяв участь у розгромі частин 8-ї російської армії в районі станції Бобринська 21–22 лютого 1918 року. Був активним учасником боротьби проти більшовицької присутності в Україні у 1919–1921 роках. Із 1919 року — керівник одного з повстанських загонів Вільного козацтва у Звенигородському повіті.
Як повстанський отаман діяв у Холодному Яру, на Черкащині, Уманщині, Звенигородщині, в районі Мокрої Калигірки, де разом з отаманом Іваном Ґонтою (Іваном Лютим-Лютенком) розгромив червону «каральну дивізію». Наприкінці 1920 року його загін налічував до 4 тисяч бійців.
Загинув 3 березня 1921 року біля села Новоселиця Звенигородського повіту, потрапивши в оточення під час каральної операції підрозділів Червоної армії. Похований у місті Звенигородка на старому кладовищі.
На його честь названо вулиці в Калинополі та Звенигородці.
